У 1941 році, 21 листопада був доставлений перший вантаж по льодовій переправі через ладогу, яку згодом назвуть дорогою життя. Ця переправа була єдиним способом привезти в ленінград такі необхідні продукти харчування. За короткий термін була організована структура безпрецедентних масштабів, яка врятувала в результаті безліч життів.
Водіям, яким доводилося перетинати ладогу на вантажівках, складно було позаздрити. Хоч льодовий шлях і не був в дивину, оскільки давно існувала практика використовувати річку в якості дороги в зимовий період . Ось тільки тут до типових для такої переправи труднощів додавалися бойові дії.
Протягом всього 30-кілометрового шляху і так був великий шанс провалитися під лід, але до цього ще додавалися постійні авіаційні нальоти і артилерійські обстріли. Причому шкода від них був не стільки прямим, скільки непрямим. Навіть якщо снаряд або авіабомба не потрапляли в машину, на місці падіння утворювалася ополонка. Поверхня води швидко покривалася льодом і перетворювалася в відмінну пастку.
На той час ладогу ще не встигли як слід досліджувати, навіть судноплавство по ній вважалося далеким від безпечного. Досліджень в зимовий період було ще менше, а тонкощі утворення льоду на цьому озері не були відомі зовсім. Ситуація ускладнювалася тим, що зима ще не настала, а товщина льоду була занадто маленькою для безпечного руху. Ось тільки чекати, поки з’явиться досить товстий лід, часу не було.
Початкові відомості, на основі яких і планували льодову трасу, отримали з бесід з рибалками. Після того як склали приблизний маршрут, по ньому вирушила бригада фахівців. Вони тягнули за собою сани і просувалися десь пішки, а десь поповзом, оскільки лід буквально прогинався під ногами. Майбутню трасу вони позначали вішками, вморожуючи їх в лід.
16 листопада по льоду відправився перший конвой з 7 вантажівок газ-аа, при цьому водіям довелося їхати виключно на підніжках. Товщина льоду становила тільки 15 сантиметрів, а стоячи на підніжках, вони могли встигнути покинути машину, якщо та почне провалюватися під лід. Дістатися до місця вони так і не змогли. Проїхавши близько 20 кілометрів, вантажівки натрапили на велику полином, вантаж борошна довелося залишити, а самим повертатися. За мішками з іншого боку відправили кінний обоз, що складався з 350 упряжок, він доставив до місця 63 тонни борошна. Місцями мішки довелося нести на руках, лід міг не витримати навантажених саней.
Коли переправу вдалося запустити, а вантажівки поїхали в обидві сторони, кількість машин, що провалилися під лід, почала стрімко зростати. Причому в деяких випадках без будь-якої причини. Питання було вкрай важливим, адже за кілька днів втратили близько сотні вантажівок. Для його вирішення навіть організували спеціальну комісію, метою якої було дослідження течій, що виникають в льоду напруг і спостереження за хвилями під льодом. Вчені з фізтеха навіть створили спеціальний прилад, прогинограф, здатний фіксувати коливання крижаного покриву.
Результат проведених досліджень вразив інженерів і вчених. Як виявилося, під час пересування по льоду декількох автомобілів виникає резонанс між виникаючими при цьому коливаннями льоду і хвилями під ним. Вони посилювали один одного, і в якийсь момент лід проламувався. Завдяки цьому вдалося розрахувати оптимальну швидкість і відстань між машинами, а також значно знизити число нещасних випадків.
Льодова переправа по ладозі була вкрай важлива для виживання не тільки ленінграда. Для її підтримки і організації безперебійної і порівняно безпечної роботи довелося докласти величезну кількість зусиль. Щоб потік вантажів не припинявся, відповідальним за управління переправою довелося буквально проявляти чудеса логістики. Доставляються вантажі вже чекав залізничний і вантажний транспорт, а для безперервної роботи вантажівок безперервно здійснювався підвіз палива.
Оскільки до позицій противника було 12-15 кілометрів, необхідно було знизити ймовірність авіанальоту і артобстрілу. Для цього льодову трасу постійно патрулювали винищувачі, а на обох берегах переправу прикривали артилерійські батареї.
Крім продовольства, медикаментів і боєприпасів доставляли паливо (трубопровід на дні ладоги), забезпечували телеграфний зв’язок з москвою, а також електрику за допомогою прокладених високовольтних ліній.
