У лабіринті британської дорожньої інфраструктури, де грандіозні плани зустрічаються з суворою реальністю фінансування, історія тунелю Сілвертаун постає як яскравий вогник надії в густому тумані невизначеності. 12 років очікування, 5 років будівництва – і ось, нарешті, через цей час, 7 квітня новий підземний шлях під Темзою з’єднає Сілвертаун з Грінвічем, розсікаючи немов голку стару тканину міських комунікацій. Це торжество інженерної думки-рідкісний виняток в епоху, коли по всій країні множинні проекти модернізації доріг буксують, жертвами скорочень і політичних протистоянь.
Танго бюджету і дорожніх мрій
Прихід лейбористів до влади минулого року ознаменувався різким поворотом у транспортній політиці. Початкові амбіції щодо модернізації шосе A27, а також спірний проект тунелю A303 біля Стоунхенджа (в який вже було вкладено 166 мільйонів фунтів стерлінгів) – все це опинилося під загрозою скасування. Осінній бюджет 2023 року додав палива у вогонь, “ліквідувавши” ще п’ять національних автомобільних проектів через, як тоді заявила міністр транспорту Луїза Хейг, їх “недоступності” в нинішніх фінансових реаліях.
- Зміна пріоритетів:Попередній уряд покладав надії на фінансування А1 від Морпета до Еллінгема (одного з скасованих) за рахунок заощаджень від скорочення Північної ділянки HS2. Однак, “чорна діра” в бюджеті на 22 мільярди фунтів стерлінгів, виявлена новим Кабінетом, перекреслила ці плани.
- Приватна ініціатива як порятунок:У цьому контексті успіх тунелю Сілвертауна-немов виграш в лотерею. Його вартість в 2,2 мільярда фунтів покривається приватним сектором, а самоокупність за 25 років гарантується платою за проїзд до 4 фунтів стерлінгів. Модель, побудована на цьому принципі, стала щитом від бюджетних бур для цього конкретного проекту.
Проте, величезні державні проекти, що спираються на податки громадян, залишаються уразливі перед фінансовими катаклізмами. Економісти, подібно Метью Брейт з Bradshaw Advisory, б’ють на сполох: відставання британських доріг у черзі фінансування – це не просто інфраструктурна проблема, а потенційне гальмо для економічного зростання, обіцяного лейбористами.
“Інвестиції в оновлення наших зношених доріг-це не розкіш, а стратегічний ривок. Вони розблокують бізнес-потенціал, підвищать продуктивність і зв’язність країни, подібно до того, як добре спланована артерія забезпечує кровотік організму,”– підкреслює Брайти.
Однак, стратегія Ris (Road Investment Strategy), що визначає розподіл коштів на дорожнє господарство кожні п’ять років, останні роки демонструє розрив між амбіціями і дійсністю. RIS2 (2020-2025) обіцяла 27,4 млрд фунтів для стратегічної мережі, але фактично виділено лише близько 3,5 млрд, а число проектів скоротилося. Державний контроль констатував: реалізація пройде з перевитратою і меншим обсягом робіт, ніж планувалося. Наступна RIS3 (2025-2030), яка чекала старту в квітні 2025 року, тепер відкладена до перегляду бюджету уряду – немов застрягла в очікуванні більш сприятливих фінансових штормів.
Метафора Дорожньої Діри
Ця ситуація малює метафоричну “дорожню діру” в британській економіці. Grandiose плани, подібно автомобілям, не можуть просуватися вперед через нестачу фінансування-головного палива для руху прогресу. Успіх тунелю Сілвертаун-яскравий приклад того, що приватні інвестиції можуть стати мостом через цю діру, але масштабна модернізація доріг вимагає системного і довгострокового державного вливання, щоб британська економіка не застрягла в застої, а впевнено мчала по трасі розвитку.
